Гармонізація українського державного регулювання з регулюванням країн ЄС та сучасна ситуація щодо торгівлі з РФ ставить перед українськими сільгоспвиробниками нові питання. Експертні відповіді на деякі з них у інтерв’ю нашому проекту надав економіст інвестиційного департаменту продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) Андрій Ярмак.

– Чому Україна експортує плодоовочевої продукції  в 10 разів менше,  ніж Польща, яка має більше сільськогосподарських угідь? Чи вартує Україні запозичити польській досвід?

– Тому що Польща ніколи не відміняла приватну власність на землю, і у них на землі завжди був господар, а Україна до сьогодні не має повної приватної власності на землю. Маючи власну землю, поляки швидко зорієнтувалися в тому, що дає значний дохід з одного гектара, і розвивають садівництво та овочівництво вже кілька десятків років. В Україні ж перші сучасні яблуневі сади було закладено лише 12-14 років тому. Важливо також, що Польща знаходиться поруч з великими та багатими країнами ЄС і, фактично, не має з ними кордону,  тобто товари переміщуються швидко, без податків та додаткових перепон. Не останню роль в успіху Польщі відіграє і доступ до фінансування ЄС, що дозволяє їм значно легше знаходити кошти на інвестиції в інфраструктуру та маркетинг.

– Вступ до ЄС, як правило, означає, що імпорт у країні, що до нього доєдналася, зростає значно швидше, ніж експорт. Як гармонізація відобразиться на Україні? Чи можна вже говорити про прогнози?

– Я б не сказав, що «як правило». Польща, наприклад, у кілька разів збільшила експорт фруктів з часу вступу до ЄС. Все залежить від галузі та рівня її розвитку. Так, конкуренція, за взаємного відкриття ринків, звичайно, зростає. Водночас зростають і стандарти, і, в довгостроковій перспективі, зазвичай, виграють всі. Візьмемо, наприклад Естонію, яка, ввійшовши до ЄС, різко збільшила імпорт молока і молокопродуктів. Але це призвело до того, що місцеві неефективні виробники молока не витримали конкуренції і вийшли з бізнесу, звільнивши місце для більш ефективних. Як результат зараз Естонія є одним з лідерів в ЄС за рівнем ефективності виробництва молока та продуктивності на одну корову, і сама експортує молокопродукти досить успішно.

– Чи змінить гармонізація з ЄС та сучасна ситуація щодо торгівлі з РФ ставлення до питання запровадження в Україні ринку землі? Чи вважаєте Ви таке впровадження можливою позитивною зміною?

– Я не думаю, що ці речі є взаємопов’язаними. Насправді наші люди не стільки проти ринку землі як такого. Несприйняття питання запровадження ринку сільськогосподарській землі має іншу природу — це лише прояв недовіри до влади та її інституцій. Фактично люди не впевнені, що право власності буде рівним та захищеним. Інакше чому б я, будучи власником землі, виступав проти того, щоб мені дозволили, якщо я бажаю, продати цю землю за гроші?

– Минулого року Ви передрікали, що українські виробники відчують конкуренцію з боку колег з Узбекистану? Які ще країни СНД українцям варто брати до уваги з погляду конкуренції на ринках збуту?

– Так, Узбекистан цього року вже відчутно попсував нерви виробникам черешні нашого регіону. Він також вже, фактично, зайняв регіональний ринок фруктів, завдяки нормалізації відносин між країнами регіону. Зараз навіть яблуко з Узбекистану ще до цього часу є на ринку.

Але значно більш розвиненим є виробництво фруктів в Молдові. Це єдина країна з колишніх республік СРСР, у якої нам є чого повчитися щодо розвитку технологій виробництва, доробки та упаковки продукції. Особливо це стосується яблука, столового винограду та волоського горіха. Якщо ж говорити про ягоди, овочі, тепличну продукцію, то тут вже Україна значно випереджає Молдову.

В інших країнах поки що прогрес не є таким суттєвим, щоб про нього можна було говорити.

– Що потрібно зробити українським виробникам, щоб отримати гроші від міжнародних донорів? Чи це взагалі можливо, виходячи з наших умов?

– Я не зовсім розумію це питання. Про яких виробників, які гроші та яких донорів йдеться? А головне — навіщо? Якщо ти бізнесмен і плануєш займатися бізнесом, то відволікати увагу на те, щоб підбирати копійки у донорів, дуже непродуктивно. Бізнес, збудований на дармових донорських грошах,  зазвичай,  не має майбутнього і закривається як тільки гроші закінчуються.

Інша справа, якщо йдеться про доступ до міжнародного фінансування. Тут вже існує багато програм підтримки малого та середнього бізнесу, а для більших виробників — пряме фінансування від інституцій таких як ЄБРР.

Також дуже корисним є можливість отримати технічну допомогу, іншими словами знання, доcвід, інформацію про ринок та технології. Те, чого ти навчився, за плечима носити не потрібно. І навчання — це дійсно найкраща інвестиція. Ми дуже багато надаємо інформації для бізнесу. Ми вчимо людей готуватися до торгових місій, організовувати їх та брати в них участь таким чином, щоб ці кошти не були марно витраченими. Ми допомагаємо пояснити нашим депутатам та уряду, що потрібно робити умови роботи на ринку прозорішими, що потрібно змінювати застаріле кооперативне законодавство, а виробникам пояснюємо, як підготуватися до цих змін та навчитися працювати разом. Ось такі речі є дуже потрібними, і на них також витрачаються кошти донорів, але це те, що дозволяє відкривати можливості для тривалого сталого розвитку.

Якщо ж говорити про гранти та інші дармові подарунки для бізнесу, то шкоди він них буває часто більше, ніж зиску.